Золота пропорція HR: в подарунок менеджеру з персоналу

Наявні в літературі принципи управління занадто спрощені. Використовувані в даний час методи управління персоналом слід замінити методами примусу, спонукання і переконання, побудованими на ступені свободи особистості, у співвідношенні 4:4:2.

У цей час в науковій літературі розкриваються і застосовуються на практиці три групи методів управління: адміністративні (організаційні або організаційно-розпорядчі); економічні та соціально-психологічні. Ці групи методів управління найчастіше розглядаються такими, що доповнюють один одного.

Нам видається, що загальноприйнята класифікація методів управління не повною мірою відображає їх сутність. Наприклад, будь-який нормативний акт як атрибут адміністративного методу управління, окрім адміністративно-правових, вирішує і соціально-економічні питання, а реалізація нормативного акта вимагає застосування знань у галузі психології.

Разом з тим результати економічного управління найчастіше відображаються або фіксуються в нормативних (адміністративних) документах. Економічні питання неправомірно розглядати у відриві від соціальних і, навпаки, соціальні – у відриві від економічних і правових питань.

В основу класифікації методів управління, на наш погляд, слід покласти іншу ознаку – ступінь свободи об’єкта управління у зв’язку з впливом на нього суб’єкта. Індивідуум як об’єкт управління може мати наступні ступені свободи:

1. обмежену свободу, при якій суб’єкт управління примушує залежний об’єкт виконувати плани або завдання;

2. мотиваційну свободу, за якої суб’єкт управління повинен знайти обгрунтовані мотиви, які спонукають об’єкт управління до виконання планів або завдань;

3. високий ступінь свободи, при якій суб’єкт управління повинен з використанням логіки і психології формувати метод впливу на відносно незалежний об’єкт управління, ставлячи на чільне місце вивчення психологічного портрета керованої особистості і тенденції її розвитку. Для об’єкта управління в цьому випадку задоволення первинних фізіологічних потреб не є пріоритетним, для нього важливіше задоволення вищих потреб (самореалізація, самовираження).

Виходячи з розглянутих ступенів свободи об’єкта методи управління доцільно поділяти на три групи: примусу, спонукання, переконання. Порівняльна характеристика цих методів наведена в таблиці.

Таблиця 1. Порівняльна характеристика методів управління

Наведені в таблиці характеристики методів управління є укрупненими, що відображають переважання, або пріоритет, конкретної ознаки з конкретної групи методів. Новизна наведеної таблиці полягає у системності підходу до проблеми. Аналіз відповідності характеристики конкретної системи управління наведеним у таблиці рекомендаціям дозволить знайти «вузькі місця» у цій системі.

Раціональне співвідношення методів примусу, спонукання і переконання, на наш погляд, приблизно наступне: 4: 4: 2. Пояснимо чому.

Методи примусу – субстанція управління. Низька якість субстанції – законодавчих і нормативних актів – призведе до низької якості подальших компонентів системи управління. Якщо ідеологія, політика, право не матимуть комплексного обгрунтування, то економіка і психологія нічого не зроблять в області розвитку будь-яких систем. Субстанція управління повинна бути вищої якості.

Методи спонукання націлені на економію ресурсів, підвищення якості та конкурентоспроможності товарів і послуг, інфраструктури, якості життя населення у відповідності з ідеологією і політикою розвитку даної системи. Субстанцією методів спонукання є оптимізація управлінського рішення і мотивація персоналу на його реалізацію. Тому, на наш погляд, роль методів спонукання в управлінні ефективністю об’єктів оцінюється приблизно в 40% сукупності факторів ефективності.

Методи переконання в управлінні засновані на дослідженні психологічного портрета особистості, мотивації її потреб, складових фізіологічні, духовні та соціальні потреби. Структура та обсяг потреб визначаються характером, освітою, соціальним становищем і цінностями особистості. Щоб успішно керувати людьми, необхідно добре їх знати.

Методи переконання застосовуються до об’єктів управління з високим ступенем свободи, що робить завдання ще більш важким. Легше наказувати або економічно стимулювати, ніж переконувати. Щоб вміло переконувати співробітника в необхідності якісно, в строк і з найменшими витратами виконати завдання, суб’єкту управління слід знати психологічні установки особистості як об’єкта управління.

Проте факторів і умов, що визначають якість і результативність управлінських рішень, значно більше, ніж факторів психологічного портрета особистості, якими слід керуватися (враховувати) при прийнятті та реалізації рішень. Тому «вагомість» методів спонукання приблизно в два рази більше «вагомості» методів переконання

Стислі висновки

1. Принципи управління персоналом як вихідне положення теорії повинні відповідати вимогам системності, комплексності та інших наукових підходів до управління. Наявні в учбовій і методичній літературі принципи управління персоналом занадто спрощені (з часів А. Файоля).

2. В умовах становлення ринкових відносин посилюється роль психологічних методів управління персоналом. Тому слід приступити до вивчення параметрів психологічного портрета особистості та прийняття рішень з урахуванням цих параметрів.

3. Прийняті в цей час альтернативні методи управління персоналом – адміністративні, економічні та соціально-психологічні – слід замінити методами примусу, спонукання і переконання, які побудовані на ступені свободи особистості, співвідношення яких визначається умовами, наприклад, 4: 4: 2.

4. Вимоги до вдосконалення організації праці повинні формуватися на основі нових принципів управління персоналом.

Джерело: elitarium.ru

Поділитися: